Комплексне лікування пацієнта із вродженою аномалією розвитку обличчя в дорослому віці — складнощі та шляхи їх вирішення

Анотація

Актуальність проблеми. Вроджене незрощення верхньої губи та піднебіння посідає друге місце у світі серед усіх вроджених аномалій у новонароджених (за даними ВООЗ, CDC (США) та європейського реєстру EUROCAT). Залежно від регіону, воно проявляється від от одного випадку на 400 до одного випадку на 1500 новонароджених. В середньому в Україні народжується одна дитина з вродженою аномалією розвитку на 650 новонароджених.
Вроджена аномалія розвитку супроводжується первинними (до хірургічних втручань) та вторинними деформаціями (після хірургічних втручань). Первинні деформації формуються внутрішньоутробно і полягають у зміщенні незрощених фрагментів альвеолярного паростка верхньої щелепи та горизонтальних пластинок піднебінної кістки під впливом язика. Вторинні деформації формуються після народження під впливом соски, рубцево деформованої верхньої губи та піднебіння після проведення хірургічних операцій. Здебільшого вони проявляються у вигляді сагітальних, трансверзальних та вертикальних деформацій верхньої щелепи. Їхня вираженість залежить насамперед від методики хірургічних маніпуляцій та кількості рубцево-змінених тканин, які й є першо­причиною вторинних деформацій.
За даними American Association of Orthodontics, перші ознаки постоперативного сагітального зміщення верхнього зубного ряду після хейлопластики проявляються вже через 3 місяці.
Трансверзальна деформація у вигляді звуження верхньої щелепи починає формуватись через 6 місяців після ураностафілопластики, а більш виражені прояви з’являються через 2–4 роки. Вертикальні вторинні аномалії розвиваються більш повільно — на 12–14 місяць після хірургічних втручань.
Інтенсивність вторинних аномалій прикусу залежить насамперед від методик пластичних операцій та віку їх проведення (EUROCLEFT, 2001). Найбільш сприятливою є ситуація, коли після оперативних втручань рубцева деформація щелепи відсутня або мінімальна. Але якщо не відстежити та не запобігти її розвитку, можуть виникнути складні проблеми прикусу, які ортодонтичним шляхом вилікувати важко.
Особливою складністю характеризуються сагітальні зміщення в поєднанні з вертикальним зубо-альвеолярним видовженням. Наявність складних деформацій різних ділянок щелепно-лицевої області не дозволяє повністю стандартизувати протокол лікування таких пацієнтів та потребує індивідуального підходу до її вирішення лікарями різних спеціалізацій і застосування найсучасніших технологій.
Мета: оцінка ефективності комплексного підходу в лікуванні вторинних деформацій м’яких та твердих тканин обличчя із застосуванням нестандартних методів та сучасних технологій.