Клінічна систематизація пухлиноподібних утворень і пухлин ембріональних щілин різцевих відділів верхньої та нижньої щелеп

Анотація

Мета: систематизувати патологічні утворення ембріональних щілин відповідно до їх локалізації та проліферативної активності.

Матеріали та методи. Власні спостереження та дані літератури використовувались задля створення систематизації пухлин та пухлиноподібних утворень різцевої та глобуло-максилярної ділянок верхньої щелепи.

Результати дослідження. У вітчизняній літературі однією із перших систематизацій одонтогенних кіст щелеп були класифікації П.П. Львова, А.А. Лімберга, А.А. Кьяндського (1938),  А.І. Євдокимова та Г.А. Васильєва (1964), А.А. Колесова (1964), в яких на основі клінічних даних виділялись перед усім два види кіст – радикулярні та фолікулярні, а також травматичні, які рідко зустрічаються, та холестеатоми [2, 4, 5, 6, 7, 8, 9]. Більш вдалою вважалась морфологічна класифікація І.І.Єрмолаєва (1964), який розділив усі одонтогенні новоутворення на три основних групи: епітеліальні, сполучнотканинні та змішані [2, 6]. Проте, в класифікації і досі залишаються спірні моменти та відсутність інформації щодо неодонтогенних кістозних утворень щелеп.

Висновки.

1. Кісти ембріональних щілин є групою численних патологій, що представлені як одонтогенними, так і неодонтогенними утвореннями, які потребують ретельної диференційної діагностики.
2. Лікування неодонтогенних кіст ембріональних щілин потребує найбільш радикальних оперативних втручань, таких як створення перфорацій кістозних порожнин та поглиблення їх стінок.
3. З метою визначення перебігу розвитку пухлин та пухлиноподібних уражень необхідно проводити імуногістохімічне дослідження для визначення ступеню агресивності даних патологій з наступним поділом їх на високо-, середньо-, низькопроліферативно активні ураження, що дозволить вчасно виявити малігнізаційні зміни.
4. Проліферативна активність уражень глобуломаксилярної ділянки є найбільш вираженою, що потребує активної лікувальної тактики, у той час як по середній лінії даний показник є меншим. Патології серединної різцевої ділянки верхньої щелепи мають найбільшу схильність до нагноєнь.