Клінічний аналіз особливостей застосування методик аугментації м’яких тканин з урахуванням параметрів вільного ясеневого трансплантата в ділянці імплантатів жувальної групи зубів

Анотація

Актуальність. Нині, хірургія м’яких тканин порожнини рота є невіддільною частиною у реабілітації пацієнтів за допомогою дентальних імплантатів. У 46–62 % пацієнтів спостерігається дефіцит м’яких тканин на етапі первинного візиту, 28–52 % пацієнтів на другому етапі імплантації. Це потребує обов’язкової корекції, а саме у вигляді створення достатнього об’єму кератинізованих (прикріплених) ясен навколо імплантатів, з метою їх захисту від «агресивного» середовища порожнини рота.
Мета: визначити особливості застосування методик вільного ясеневого трансплантата у двох варіаціях: одного «великого» (на одній стороні щелепи) та двох «малих» (на іншій стороні щелепи) у того ж пацієнта, в ділянці імплантатів жувальної групи зубів. Дослідити взаємозв’язок між параметрами вільного ясеневого трансплантата та результатами аугментації м’яких тканин у ділянці жувальної групи зубів на нижній щелепі.
Матеріали та методи. У дослідженні брало участь 14 пацієнтів від 37 до 76 років, (9 жінок та 5 чоловіків), які потребували відновлення жувальної групи зубів нижньої щелепи за допомогою ендоосальних імплантатів. Застосовували методики збільшення об’єму м’яких тканин (вільного ясеневого трансплантата) на формувачах ясен, у двох варіаціях: група № 1 — одного «великого», (на одній стороні щелепи) та група № 2 — двох «малих», (на іншій стороні щелепи) того ж пацієнта, в ділянці імплантатів жувальної групи зубів (в ділянці зубів 3.5/3.7 або 3.5-3.7 та 4.5/4.7 або 4.5-4.7). Параметри «великого» трансплантату — 35×15×2 мм, двох «малих» — по 20×15×1,0 мм відповідно. Оцінку больових відчуттів у пацієнтів кожної з груп проводили згідно ВАШ (від 0 до 100 мм) на 3-тю, 7-му та 14-ту добу. Визначення стану загоєння післяопераційної рани на 3-тю, 7-му та 14-ту добу проводили на підставі індексу загоєння згідно Landry, Turnbull and Howley. Оцінку створеної ширини та висоти кератинізованих ясен було визначено в міліметрах за допомогою пародонтологічного зонда станом на 35-ту добу.
Результати. Аналіз отриманих результатів вказує, що на 3-тю добу пацієнти відчували «сильніший» біль на 31,66 % на боці, де був встановлений один «великий» аутотрансплантат, що пояснюється збільшенням площі раневої поверхні в ранньому післяопераційному періоді. Динаміка загоєння ран вказує на істотно значущу відмінність між групами протягом усього терміну дослідження (3-тю, 7-му та 14-ту добу), p < 0,05. На 3-тю добу загоєння рани на боці, де застосовували «малі» аутотрансплантати, було на 59,24 % швидшим, ніж в іншій групі. На 7-му добу — швидшим на 36,02 %, ніж в іншій групі. На 14-ту добу — швидшим на 33,24 %, ніж в іншій групі. Результати дослідження вказують на пришвидшене загоєння ран у пацієнтів на боці нижньої щелепи, де було використано два «малих» вільних ясневих трансплантати. Також між групами дослідження існує статистично значуща різниця (p < 0,05) як заввишки, так і завширки новостворених кератинізованих ясен станом на 35-ту добу. Відповідно, на тому боці щелепи, де застосовували один «великий» аутотрансплантат, приріст кератинізованих ясен заввишки склав 21,84 % порівняно з іншою групою, а ширина кератинізованих ясен збільшилася на 10,12 % порівняно з іншою групою.
Висновки. Виявлено взаємозв’язок між площею, товщиною аутотрансплантату та об’ємом приросту кератинізованих ясен у межах зони втручання. Чим більший за площею та товщиною аутотрансплантат вноситься у тримальне ложе, тим більша ймовірність загоєння рани вторинним натягом. У нашому дослідженні вона склала 64,29 % (9 з 14 пацієнтів). Швидше загоєння рани відбувалось у пацієнтів на тому боці нижньої щелепи, де було використано два «малих» вільних ясневих аутотрансплантати. Проте більший приріст кератинізованих (прикріплених) ясен заввишки та завширшки відбувався на тому боці нижньої щелепи, де було використано один «великий» вільний ясневий аутотрансплантат. Таким чином, застосування методики вільного ясневого трансплантата у жувальному сегменті нижньої щелепи є клінічно виправданим, ефективним та довгостроково стабільним методом аугментації м’яких тканин. Оптимізація параметрів трансплантата, зокрема його ширини, товщини, способу фіксації, а також оптимальний таймінг втручання, суттєво впливають на результат лікування. ВЯТ залишається найбільш ефективним методом за потреби в аугментації прикріпленої слизової оболонки, зокрема у зонах із високими функціональними навантаженнями та естетичними очікуваннями пацієнта. Надалі доцільно проводити рандомізовані клінічні дослідження з оцінкою як клінічних, так і інших пацієнтоорієнтованих показників.