Прогностична модель оцінки складності ортодонтичного лікування ретенованих верхніх ікол за даними конусно-променевої комп’ютерної томографії

Анотація

Вступ. Ретенція верхніх ікол є однією з найпоширеніших аномалій прорізування зубів (поширеність 0,92–3,0 %) та становить значну клінічну проблему через ризик резорбції коренів сусідніх зубів, порушення оклюзії та естетичні дефекти. Попри наявність різноманітних класифікацій (наприклад, KPG, TDI), більшість із них є описовими та не надають кількісної прогностичної оцінки складності майбутнього лікування. Крім того, існувальні моделі здебільшого ігнорують краніофаціальний контекст, зокрема тип росту лицевого скелета та стан верхніх дихальних шляхів, які можуть суттєво впливати на ефективність ортодонтичної тяги.

Мета дослідження. Розробити та внутрішньо валідувати багатофакторну прогностичну модель на основі кількісних КПКТ-параметрів (локальних характеристик ретенованого ікла та глобальних краніофаціальних показників) для об’єктивної оцінки складності ортодонтичного лікування ретенованих верхніх ікол у дітей та підлітків 10–14 років.

Матеріали та методи. Проведено ретроспективне когортне дослідження за участю 174 пацієнтів основ­ної когорти (102 — LOI 0, 44 — LOI 1, 28 — LOI 2) та 47 осіб контрольної групи. Рівень ортодонтичного втручання (LOI) визначали post hoc за медичною документацією. Усім пацієнтам виконано КПКТ до початку лікування на апараті i-CAT Gendex CB-500. Оцінювали 7 краніофаціальних параметрів (SNA, SNB, ANB, SN–GoGn, SN–PP, PNS–PPA, об’єм носоглотки) та 7 локальних параметрів ретенованого ікла (кути β та α, глибина, відстань до кореня бічного різця, контакт, ширина фолікулярного простору, дилацерація). Вимірювання виконували два незалежні калібровані дослідники (ICC > 0,90). Для побудови моделі використовували порядкову логістичну регресію з покроковим відбором, перевіркою мультиколінеарності (VIF) та тестом Бранта. Внутрішню валідацію проводили методом 10-кратної крос-валідації.

Результати. У фінальну модель увійшли чотири незалежні предиктори: глибина розташування ікла (OR = 2,85; 95 % CI 1,90–4,28; p < 0,001), найкоротша відстань до кореня бічного різця (OR = 0,42; 95 % CI 0,28–0,63; p < 0,001), об’єм носоглотки (OR = 0,55; 95 % CI 0,38–0,79; p = 0,001) та кут до площини оклюзії (OR = 1,78; 95 % CI 1,12–2,83; p = 0,015). Модель мала добру пояснювальну здатність (Nagelkerke R ² = 0,62) та статистичну значущість ( χ ² = 68,4; p < 0,001). Розроблено математичне рівняння для розрахунку лінійного предиктора Z та порогові значення (τ ₁ = 0,8; τ ₂ = 2,1) для стратифікації пацієнтів на три рівні складності: LOI 0 (Z ⩽ 0,8), LOI 1 (0,8 < Z ⩽ 2,1) та LOI 2 (Z > 2,1).

Висновки. Запропонована прогностична модель дозволяє кількісно оцінити складність ортодонтичного лікування ретенованих верхніх ікол до його початку на основі чотирьох КПКТ-параметрів. Модель потребує зовнішньої валідації на багатоцентрових вибірках, але вже зараз може слугувати допоміжним інструментом для стратифікації пацієнтів, оптимізації вибору тактики лікування (спостереження, раннє хірургічне оголення, трансплантація) та ознайомлення пацієнтів із прогнозованою тривалістю й ризиками втручання.