Особливості визначення клінічних ознак у процесі диференційної діагностики у хворих з підозрою на скронево-нижньощелепні розлади

Анотація

Актуальність. Питання етіології, патогенезу й діагностики скронево-нижньощелепних розладів (СНР) залишається не до кінця зрозумілим та доведеним. Адже розуміння етіології скронево нижньощелепних розладів є надзвичайно важливим у розпізнаванні та усуненні потенційних патологічних чинників. Варто привернути увагу лікарів-стоматологів до необхідності ретельного збору анамнезу потенційного хворого для встановлення хвороб, які можуть провокувати розвиток СНР, при первинному огляді пацієнта, що може запобігти їх розвитку або полегшити перебіг хвороби.
Мета: визначити клінічні діагностичні критерії та їх вагомість у диференційній діагностиці скронево нижньощелепних розладів і хвороб, що можуть імітувати їх або вказувати на можливість відхилення діагнозу СНР.
Методи. Матеріалом дослідження були 178 осіб з підозрою на скронево-нижньощелепні розлади. Усі означені особи були піддані комплексному обстеженню, яке включало ретельний збір скарг та анамнезу, клінічне обстеження із застосуванням Гамбургського протоколу, протоколу за Helkimo, дослідження функції скронево-нижньощелепного суглоба (СНЩС) та оклю- зійних проб. Додаткові методи включали панорамну рентгенографію та зонографію, ультразвукову діагностику стану СНЩС і жувальних м’язів, за показанням – спіральну комп’ютерну та магнітно-резонансну томографію.
Результати. Виявлено, що для частини осіб з обмеженим відкриванням рота (менше 4 см) найбільш характерний симптом був у підгрупі з артрогенними (35,1 % з артрогенними проти 7,1 % у групі порівняння; р < 0,01) та міогенними (18,8 % з міогенними проти 7,1 % у групі порівняння, р < 0,05) розладами. Для комбінованих розладів цей показник був статистично недостовірним (р > 0,05). Посилення (більше 5 см) відкривання рота при порівнянні осіб основної групи та осіб групи порівняння було статистично невірогідним (20,0 % проти 25,0 %, р > 0,05). Визначено, що такий симптом, як девіація (вправо та вліво), для підгрупи з артрогенними розладами склав 40,7 % проти 17,9 % у групі порівняння (р < 0,05), для підгрупи з міогенними розладами 25,0 % проти 17,9 % у групі порівняння (р > 0,05), для групи з комбінованими розладами 42,3 % проти 17,9 % (р < 0,05). За показником дефлексії (вправо і вліво) частка осіб з артрогенними розладами з цим симптомом склала 74,3 % проти 7,1 % у групі порівняння (р < 0,01). Для міогенних розладів цей показник виявився недостовірним (6,25 % проти 7,1 %; р > 0,05), а для комбінованих розладів склав 15,4 % проти 7,1 % групи порівняння (р < 0,05). Отже, при проведенні дослідження визначено й підтверджено важливість ретельного клінічного обстеження хворих з підозрою на скронево-нижньощелепні розлади, яке дозволяє вже саме на цьому етапі здійснити попередню диференційну діагностику дійсно СНР і хворих, які їх імітують, або поставити під сумнів наявність скронево-нижньоще- лепного розладу.
Висновки. Серед хворих з підтвердженими скронево-нижньощелепними розладами виявлено низку клінічних симптомів, які статистично підтверджені при порівнянні з особами, в яких визначено хвороби, що імітують СНР, або цей діагноз був відхилений.